Досвідчене автомобільне суспільство любить стереотипи. Там досі пам’ятають правило трьох «Ф» (не купувати «Ford, FIAT і все французьке») та вірять, що Toyota не ламаються. І варто тільки з’явитися чомусь новому й не зовсім доведеному до ладу, як це нове отримує славу ламкого та ненадійного агрегату, що переслідує потім цей агрегат все життя. З деякими автоматичними коробками передач сталася така сама історія: згодом недоліки їх ранніх версій усунули, але деякі автомобілісти вперто їх цураються. Ми ж спробуємо відновити справедливість і пригадаємо, які автоматичні коробки передач не такі погані насправді, як про них іноді думають.
DP0/DP2, AL4 – задумлива та ненадійна
Про коробку Renault DP0/DP2 (або AL4 для Peugeot та Citroen) для передньопривідних машин та її родичку в особі DP8 для повнопривідних машин не говорив лише лінивий. Мовляв, довго думає та не завжди адекватно поводиться, ламається швидко та раптово, ресурс низький. Хлам, а не коробка! Насправді не все з нею так вже й погано.
Дійсно, спочатку проблем було багато, і основні – це модулятори тиску двох регуляційних електрогідравлічних клапанів (або соленоїдів). До речі, клапанів у цій коробці більше немає, тут є тільки клапан блокування гідротрансформатора та регулювання тиску. Тому, з одного боку, можна сказати, що всі соленоїди в цій коробці ненадійні, а з іншого – там всього пара соленоїдів іноді вимагає заміни. Як водиться, песимісти бачать одне, оптимісти – інше.
Другий головний біль – це сам гідротрансформатор, ресурс якого був справді практично непередбачуваним. Але більшість проблем вже втратили актуальність. У 2009 році коробка отримала нову назву DP2 внаслідок доволі великої кількості внесених до її конструкції змін. Одна з найважливіших – відмова від власного «бублика» на користь набагато пристойнішого ZF. Це вже вирішило безліч проблем, адже крім цього змінили й гідроблок, і прошивку, і теплообмінник. В результаті DP2 стала набагато надійнішою та прогнозованою коробкою, зберігши при цьому дуже гарну ремонтопридатність через простоту конструкції та невисоку відносно інших автоматів вартість ремонтів.
Недоліки, звісно, теж залишилися. Серед них – переконаність маркетологів у тому, що олива може працювати вічно. Насправді звісно ж, цього робити не можна. Крім того, конструктори встановили фільтр всередину коробки, тому замінити його без розбирання всього агрегату неможливо. Другий момент – це охолодження. Штатного теплообмінника іноді буває недостатньо, тому краще ставити на коробку окремий радіатор, бажано – з термостатом. Якщо цей автомат хоч трохи щадити, він здатний проїздити до капремонту 250 тисяч, а іноді навіть більше. Єдиним його суттєвим недоліком залишається певна задумливість і не завжди логічні перемикання.
DSG DQ200 – іграшка для багатих
На відміну від «мокрого» 6-ступеневого «робота» DQ250, «суха» 7-ступенева коробка DQ200 відразу набула слави дуже примхливого та неймовірно дорогого в ремонті агрегату. Варто визнати, цілком справедливо: недоліків у неї було дуже багато, а через відсутність навичок ремонту цих коробок цінники на нього були дуже високі.
За роки виробництва в DQ200 змінилося багато елементів, завдяки чому пізні версії DQ200 навіть до заміни зчеплення здатні проїхати 200-300 тисяч кілометрів. Але, звичайно, при виконанні деяких умов: треба забути про рваний ритм руху та взагалі про навички їзди з класичною гідротрансформаторною АКП. «Робот» не терпить повзання в пробках в режимі відпустив гальмо – натиснув гальмо (у цьому випадку сильно гріється зчеплення), він не любить різких стартів і частих перемикань з нейтральної передачі на першу. Загалом, цього не люблять і «мокрі» DQ250, але в них зчеплення хоча б охолоджується оливою.
Коли власники автомобілів з такими коробками стали краще розбиратися в тонкощах їх роботи, коли виробник вніс величезну кількість змін (особливо суттєві припали на 2012, 2014 та 2016 роки), коли у нас освоїли їх ремонт, експлуатація роботів DQ200 перестала бути такою витратною та страшною справою.
Jatco JF011E – до першого кучугура
Варіатори Jatco JF011E та його старша версія JF010E для машин з моторами об’ємом 3,5 л вже не можна назвати новими. Зараз є свіжіша версія серій JF015E, JF016E та JF017E з двоступеневою планетарною передачею, і ось ці варіатори дійсно не тільки мають обмежений ресурс, так ще й настільки складні в ремонті, що простіше їх замінити, ніж відремонтувати. Інша річ старі добрі JF011E… Але чому ж у них теж погана слава?
Перша причина – це деякі конструктивні прорахунки, причому винні у них творці автомобілів, а не коробок. Насамперед йдеться про охолодження. Варіатори взагалі трепетно ставляться до температури та чистоти оливи. А виробники автомобілів іноді про це думають недостатньо ретельно. У результаті вони можуть прибрати окремий радіатор під час рестайлінгу або не ставити його спочатку, потім подумати й все-таки його встановити. А люди тим часом потихеньку розчаровувалися у гарній коробці.
Друга причина – регламент, який не передбачав заміну оливи. Це взагалі цілеспрямоване вбивство варіатора, тим більше дивне, що сам Jatco завжди вважав цю операцію обов’язковою. Чому так не рахували автовиробники, які ставили на свої машини ці коробки, велика рекламна загадка. З урахуванням своєчасної заміни оливи (хоча б раз на 40-60 тисяч, а ідеально – раз на 30 тисяч) та наявності радіатора Jatco JF011E міг служити й 200, і 250 тисяч кілометрів взагалі без проблем.
Третя причина поганої слави – самі автовласники. Варіатор розрахований на те, щоб їздити комфортно та спокійно. Крім різких стартів, він не терпить дві речі: невисоку швидкість з газом «у підлогу» (тобто пробуксування) та тривалу їзду на високій швидкості. У нормальній міській експлуатації Jatco JF011E служить вдвічі більше, ніж у тих, хто штурмує бездоріжжя або часто їздить трасами на високій швидкості.
Не заперечуємо, що всі ці агрегати мають деякі недоліки. Але ідеальних механізмів не існує в принципі, і дуже часто в їхній «неідеальності» винні ті, хто не дуже уважно ними користується. Такий підхід вбиває преселективні «роботи» у тих, хто їздив на гідротрансформаторних коробках, та варіатори у тих, хто їздив на класичних АКП та «роботах». З одного боку, складна техніка спрощує життя, з іншого – вимагає відповідного звернення.