Зараз у це складно повірити, але колись Іспанія була світовою наддержавою, вплив якої поширювалася на Європу, Південну та Північну Америку, Африку та Південно-Східну Азію. Однак на початку XX століття від колишньої іспанської могутності не залишилося і сліду, а після завершення Другої світової війни Іспанія взагалі стала країною-ізгоєм. Але з власним автопромом.
Після розгрому гітлерівської Німеччини все прогресивне людство ставилося до Іспанії або погано, або дуже погано. Попри те, що Іспанія формально зберігала нейтралітет у Другій світовій, майже всю війну вона була союзником Третього рейху. Ставлення до неї було відповідним: усі країни-члени ООН розірвали дипломатичні відносини, Франція закрила кордон, а в Мадриді повноцінно працювали посольства лише Аргентини та Португалії. Іспанському диктатору Франсіско Франко не могли пробачити його тісних відносин з Гітлером, і невідомо, скільки років Іспанія залишалася б країною-ізгоєм, якби не «холодна війна» і заявлена готовність Франка підтримати США та Західну Європу напередодні, як вважалося наприкінці 1940-х років, неминучого воєнного зіткнення з СРСР.
Все це призвело до того, що США почали налагоджувати відносини з режимом Франка, а незабаром їх приклад наслідували й західноєвропейські країни. На початку 1950-х років до Іспанії почали надходити перші інвестиції зі США та інших країн, а після 1957 року, коли Франко оголосив про модернізацію економіки, в країну буквально хлинув західний капітал.
В аграрній Іспанії, яка фактично перебувала на узбіччі світової історії понад двадцять років, промисловість мали створювати майже з нуля, у тому числі й автопром. Раніше за всіх це зрозуміли італійці з Fiat, які налагодили співпрацю з іспанською фірмою Seat. Потім до них приєднався американський концерн Chrysler, який знайшов іспанського партнера в особі фірми Barreiros, а Renault розпочала співпрацю з компанією FASA.
Американські та європейські автоконцерни заходили на іспанський ринок пліч-о-пліч з місцевими компаніями не просто так: це пояснювалося прагненням іспанського уряду захистити свій авторинок від тотальної іноземної експансії та бажанням розвивати власну автомобільну галузь. Тому іспанська влада встановила високі мита на автомобілі, але всіляко вітала випуск в Іспанії іномарок з високим ступенем локалізації.
Англійська компанія British Motor Corporation (BMC) звернула увагу на іспанський авторинок пізніше за інших і лише на початку 1965 року знайшла собі іспанського компаньйона – фірму NMQ (Nueva Montana Quijano). Ця невелика компанія займалася виробництвом автокомпонентів і була не проти розширити горизонти. Міністерство промисловості Іспанії це починання вітало та видало всі необхідні дозволи, у тому числі й на будівництво автозаводу неподалік Памплони. Підприємство стало одним з дюжини побудованих у 1960-і роки минулого століття в рамках плану економічного розвитку автономної області Наварра.
Новостворена фірма отримала назву Authi (Automoviles de Turismo Hispano Ingleses), а її першим президентом став член ради директорів NMQ Едуардо Руїс де Уїдробо. Першим автомобілем, якому належало зійти з конвеєра заводу, мав стати Morris 1100. Варто відзначити один цікавий момент: попри те, що перший автомобіль був випущений у червні 1966 року, офіційно компанія Authi була зареєстрована лише 12 листопада того ж року. Втім, ця характерна для Іспанії тих років бюрократична тяганина не скасовувала того факту, що в країні працювало вже кілька автозаводів, які хоч і випускали іномарки, але ступінь локалізації у багатьох з них був дуже високий. Адже всього п’ятнадцять років тому, на початку 1950-х років, іспанський автопром виглядав жалюгідно.
Завод Authi площею 446 000 квадратних метрів збудували за 14 місяців, і 30 вересня 1966 року був запущений головний конвеєр, що дозволяв збирати до сотні машин на день.
Вибір Morris 1100 виявився не випадковим: цей автомобіль був не тільки найбільш продаваним в Англії, але і позиціювався як глобальна модель. Його виробляли в Англії, Бельгії, Італії, Португалії, Австралії, Новій Зеландії, ПАР і навіть Югославії. Зрозуміло, він просто повинен був з’явитися і на іспанському ринку. Автомобіль був гідним: його «батьком» був легендарний британський конструктор Алек Іссігоніс, над дизайном кузова працювало італійське ательє Pininfarina, машина мала передній привід і поперечно розташований 1,1-літровий мотор потужністю 48 к.с. Крім того, на відміну від конкурентів, вона оснащувалася так званою гідроеластичною підвіскою, розробленою британським інженером Алексом Молтоном. У такій підвісці функцію пружин виконували гумові конуси, а стійки всіх чотирьох коліс були пов’язані єдиною гідросистемою, що дозволяло мінімізувати коливання кузова при їзді поганими дорогами.
У жовтні 1968 року на конвеєр Authi стала друга модель – хетчбек Mini 1275 C, який мав стати прямим конкурентом Seat 600, який на той момент був бестселером іспанського ринку. Щоб покласти супротивника на лопатки, Authi Mini отримав шкіряний салон з дерев’яними вставками, тахометр, фари на бампері та дерев’яне кермо. Добре оснащений хетчбек залучив чимало покупців, а запуск у серію Morris 1300 c двигуном потужністю 58 к.с. дозволив Authi за підсумками 1968 року завоювати 5% іспанського авторинку.
Тим часом справи у материнської компанії BMC йшли не дуже добре: зміна економічного курсу англійського уряду запустила серію страйків, збоїв у логістиці, звільнення тисяч робітників та скорочення випуску машин. Всі ці негаразди призвели до того, що у 1967 році BMC знизила випуск машин на 23% і зазнала збитків у розмірі 7,5 мільйона фунтів стерлінгів. Рятувати фірму кинулися всім світом, і незабаром було оголошено, що BMC переходить під крило іншого англійського автовиробника – British Leyland.
Новий власник мав великі плани на Authi та, крім розширення модельного ряду, у липні 1969 року придбав у NMQ контрольний пакет акцій. А у травні 1973 року British Leyland викупила 98% акцій за чотири мільйони фунтів стерлінгів. Тобто сталося те, чого свого часу побоювався іспанський уряд – фірма стала не спільним підприємством, а повністю іноземною компанією. Щоправда, англійці не планували влаштовувати будь-яку «оптимізацію», а навпаки – планували збільшення обсягів щорічного виробництва до 140 000 машин до 1977 року. Причому близько 50 тисяч автомобілів планувалося експортувати. І це при тому, що раніше Authi випускала в середньому близько 20 тисяч машин на рік.
Зрозуміло, для здійснення подібних планів були потрібні чималі гроші. А їх British Leyland у середині 1970-х років не мала. До цього додалися і внутрішні проблеми: автомобілі Authi завжди славилися посередньою якістю складання та комплектувальних. Локалізація деяких моделей перевищувала 70%, але в ті роки іспанські підприємства ще не мали високої культури виробництва, тому якість місцевих запчастин залишала бажати кращого. Плюс до цього повільне зростання зарплат та соціальні проблеми призвели до низки страйків на іспанських заводах та фабриках, що також негативно позначалося на виробництві машин Authi.
Справа завершилася тим, що в British Leyland вирішили позбутися своєї іспанської філії, і, починаючи з 1974 року, англійці почали шукати покупця. Такий знайшовся в особі General Motors. Однак угоді чинив опір концерн Ford, який не хотів приходу «заклятих друзів» на іспанський ринок. Ford тільки почав обживатися в Іспанії, вклав чималі кошти в будівництво надсучасного заводу у Валенсії, де планував налагодити виробництво перспективної моделі Fiesta.
І треба ж такому трапитися: у жовтні 1974 року на заводі Authi сталася пожежа внаслідок «невстановлених причин». Практично одразу почала розглядатися версія підпалу, та й «інформовані джерела» стверджували, що пожежа сталася не сама по собі. Однак довести тоді нічого не вдалося. Хай там як, але придбати завод Authi концерну General Motors не вдалося, тому довелося зводити власне підприємство в Сарагосі.
British Leyland продовжував шукати покупця, і незабаром з’явився другий претендент – Seat. Який у червні 1975 року купив Authi 8,8 мільйона фунтів стерлінгів. Виробництво всіх британських машин було одразу припинено, причому на пенсію був відправлений Austin de Luxe, який став на конвеєр менш як рік тому і випускався тільки в Іспанії, і тільки для іспанців.
За роки існування Authi в Памплоні вироблялися Morris/MG/Austin 1100/1300, Mini, Mini Cooper, Austin Apache під назвою Victoria та Austin de Luxe. Найрезультативнішим для англо-іспанської фірми став 1973 рік, коли було вироблено 43,3 тисячі машин, а всього з 1966 по 1975 роки було виготовлено 224 853 автомобілі. Історія Authi остаточно завершилася після того, як у лютому 1976 року з конвеєра заводу в Памплоні зійшов перший Seat 124.
