За варіаторами по п’ятах ходить слава не надто надійного вузла трансмісії порівняно з класичними «автоматами» та навіть деякими «роботами». Але проблема зазвичай криється в одній особливості конструкції, яка, по суті, ділить варіатори на хороші та погані.
Переважна більшість сучасних варіаторів має клиноремінну конструкцію з ременем, набраним з металевих пластинок, і лише деякі автовиробники застосовують ланцюг. Другий варіант дорожче у виробництві, але він і набагато витриваліший.
По-перше, пластинчастий ланцюг сам по собі міцніший і довше не витягується. А по-друге, зібраний з пластинок ремінь не любить сильно складатися – саме тому його ресурс скорочує як їзда на максимальній швидкості, так і затори – у цих випадках на одному зі шківів ремінь максимально вигнутий, оскільки огинає шківи за мінімальним радіусом. З тієї ж причини у клиноремінних варіаторів зазвичай вужчий силовий діапазон – різниця між мінімальним і максимальним передавальними відношеннями.
Тобто ланцюг порівняно з ременем набагато гнучкіший, легше працює за мінімальним радіусом і дає можливість без зниження довговічності розширити діапазон передавальних чисел, а заразом і плавність реакцій на «пішохідних» швидкостях.