Є такі люди, про яких кажуть, що бензин у них у крові. Маркіз Рауль де Ровен був одним з них, провівши все своє життя під рев мотоциклетних та автомобільних моторів. Ба більше, він вписав своє ім’я в історію світового автоспорту, взявши участь у найпершому Гран-прі Монако 14 квітня 1929 року, але зійшов через аварію. У Гран-Прі Франції за кермом Bugatti T35B де Ровен стартував з поул-позиції. Щоправда, легендарна траса в Ле-Мані маркізу не підкорилася – за дев’ять кіл до фінішу він вибув з гонки через технічні проблеми. Як і багато інших автогонщиків, у 1920-ті роки де Ровен намагався самостійно конструювати автомобілі і на одній з машин власної розробки навіть брав участь у гонках. На жаль, безуспішно.
Чимало часу він приділив і створенню мотоциклів. В власне, з них він і починав. Як тільки відгриміли останні залпи Першої світової війни, маркіз, нагороджений за відвагу орденом Почесного легіону, демобілізувався і в 1919 році заснував невелику фірму, яка займалася ремонтом автомобілів. З 1921 року там випускали мотоцикли, які розробляв сам де Ровен. Вони виграли кілька гонок і встановили низку національних та світових рекордів, хоча на початку 1920-х років світові рекорди оновлювалися чи не щомісяця. Тим не менш привід для гордості у маркіза був.
Крім того, спортивні досягнення дозволяли йому дивитися в майбутнє з оптимізмом, і він вирішив спробувати свої сили в автомобілебудуванні. І це попри те, що йому так і не вдалося толком налагодити виробництво мотоциклів, які випускалися невеликими партіями з величезною кількістю комплектувальних, куплених не тільки в інших французьких фірм, але й за межами країни. Наприклад, мотори де Ровен купував невеликими партіями в Англії, а його фірма, яку в наш час назвали б гаражною майстернею, самостійно могла випускати тільки рами та елементи ходової частини. Причому у вельми обмежених кількостях.
І все ж де Ровен засів за конструювання автомобіля і в 1926 році на Паризькому автосалоні представив вуатюретку з одноциліндровим мотором об’ємом 0,48 літра і потужністю 4 к.с., але особливого інтересу у публіки вона не викликала. Це призвело до того, що на початку тридцятих років маркіз з автоспорту пішов, автомобілі та мотоцикли розробляти припинив і став автодилером, відкривши в Парижі автосалон, що торгував вживаними спортивними автомобілями.
У роки Другої світової війни він дуже важко переживав розгром та капітуляцію Франції, що недивно для героя Першої світової війни, через що залишив окуповану країну і деякий час перебував у Алжирі.
Після закінчення війни де Ровен тверезо оцінив перспективи розвитку французького авторинку та ухвалив рішення ще раз спробувати щастя в автомобілебудуванні. У післявоєнній Франції збіднілі громадяни не мали можливості купувати дорогі машини, тому маркіз зробив ставку на дешеві компактні мікролітражки, чудово розумівши, що нічого іншого середньостатистичний французький автомобіліст купити поки що не в змозі.
У 1946 році новоутворена фірма Rovin представила компактний задньомоторний родстер Rovin D1, оснащений одноциліндровим двигуном повітряного охолодження об’ємом 0,26 л потужністю 6,5 к.с. і триступінчастою механічною коробкою передач. Конструкція машини була дуже простою, можна сказати – примітивною. Rovin D1 не мав дверей, оснащувався однією фарою і міг розганятися до 70 км/год. Передня підвіска була ресорною, задня – пружинною, а крутний момент передавався на задні колеса за допомогою мотоциклетного ланцюга. Навіть попри вкрай низьку купівельну спроможність французьких громадян тих років, цей дешевий автомобіль особливого інтересу у них не викликав, тому що виглядав зовсім непоказно, нагадувавши гаражну саморобку. Хоча вироблятися він мав не «на коліні» у напівкустарних умовах, а на конвеєрі колишнього автозаводу фірми Delaunay-Belleville, який маркіз разом із братом Робертом придбав у 1946 році.
Швидко провівши роботу над помилками, наступного року де Ровен представив модернізовану версію, яка отримала ім’я Rovin D2. Довжина машини зросла до 2,8 м проти 2,72 м у попередника, вона отримала дві фари, а місце одноциліндрового «повітряника» зайняв опозитний двоциліндровий мотор об’ємом 0,42 л (10 к.с.) з водяним охолодженням. Максимальна швидкість зросла до 80 км/год, і саме цей автомобільчик став першою моделлю фірми, яка почала випускатися серійно. Вірніше, дрібносерійно, тому що кількість випущених Rovin D2 склала всього 700 штук. Щоправда, варто зазначити, що виробляли машини лише один рік, і тому навіть такий тираж можна вважати непоганим показником. Особливо враховуючи вкрай нечисленний штат співробітників і вельми скромний потенціал маленької фірми.
Поки молодший брат Роберт займався фінансами і планував розвиток компанії, Рауль де Ровен ударними темпами розробив наступну модель – Rovin D3, яку запустили в серію у 1948 році. Машина отримала понтонний кузов без виступаючих крил, обзавелася дверима і помітно підросла. Довжина складала 3,05 м, ширина – 1,20 м, висота – 1,12 м, колісна база – 1,80 м. Усе це позначилося на масі, яка досягала 365 кг проти 300 кг у Rovin D2. А оскільки двигун залишився незмінним, то максимальна швидкість знизилася до 75 км/год. Також ця модель стала першою, яка продавалася за межами Франції – у 1949 році кілька машин вирушили до Уругваю.
У тому ж році фірма отримала удар, від якого так і не змогла оговтатися: 1 липня 1949 року, всього тиждень не доживши до свого 53-річчя, раптово помер Рауль де Ровен. Що послужило причиною смерті – невідомо, але абсолютно точно можна сказати, що відхід з життя засновника фірми Rovin, вірніше, R.de Rovin (саме такий логотип прикрашав капоти автомобілів), катастрофічно позначився на її перспективах. Навіть попри те, що брат маркіза Роберт показав себе талановитим керівником.
Саме він у 1950 році довів до серійного випуску найуспішнішу модель – Rovin D4. Вона була подальшим розвитком моделі Rovin D3, але стала трохи більшою, хоча й зберегла колісну базу, як у попередника. Маса автомобіля збільшилася до 395 кг, однак двигун модернізували, збільшивши його об’єм до 0,46 л і підвищивши потужність до 13 к.с., що дозволило розганятися до 85 км/год. З 1950 по 1953 рік було випущено понад 1200 штук Rovin D4, що зробило цю модель наймасовішою в історії фірми.
Зі смертю Рауля де Ровена фірма втратила не тільки головного конструктора та генератора ідей, але й позбулася того стрижня, на якому, власне, все підприємство й трималося. Розробляти нові моделі стало нікому, Роберт де Ровен не наважився запросити конструктора зі сторони, а без оновлення модельного ряду про якісь перспективи й думати було нічого. До початку 1950-х років Франція майже змогла подолати наслідки війни, добробут французів поліпшувався з кожним роком, і такі машинки, як Rovin, викликали у них усе менше інтересу. Не дрімали й конкуренти з Renault та Citroen. Перші випустили наприкінці 1940-х років Renault 4CV, але справжнім нокаутом стала поява Citroen 2CV, який миттєво став загальнофранцузьким улюбленцем. Та й європейським також.
Крихітна фірма Rovin конкурувати з автомобільними гігантами не могла, тому з 1953 року її становище стабільно погіршувалося. У 1954 році фірма дозбирала поштучні машини з деталей, що залишалися, а незабаром життя на колишньому заводі Delaunay-Belleville завмерло. Коштів на розвиток підприємства не було, а найголовніше – не було машини, яку можна було б випускати. Rovin D4 на той час морально та технічно застарiв і попиту майже не мав. Тому Роберт де Ровен у 1958 році ухвалив важке, але неминуче рішення – фірма була ліквідована.
За свою недовгу історію фірма Rovin випустила менше трьох тисяч автомобілів трьох моделей, і багато з них збереглися до наших днів. Періодично вони з’являються на різних аукціонах де, попри їхню малотиражність, за них просять не такі вже й великі гроші.
На жаль, у сучасному паризькому районі Сен-Дені ніщо не нагадує про фірму Rovin, хоча є зупинка громадського транспорту Delaunay-Belleville. На згадку про завод однойменної фірми, з конвеєра якого також сходили автомобілі марки Rovin.