Один холодний пуск коштує двигуну стільки ж, скільки пробіг у кілька сотень кілометрів з помірною швидкістю. Повторювані короткі поїздки — це ще гірше для двигуна та його навісного обладнання. Практично кожен автомобіль, який експлуатується в такому режимі, є горезвісною «міною на колесах» — ніколи не знаєш, коли щось піде не так.
Коли ми шукаємо вживаний автомобіль, то, звісно, звертаємо увагу на пробіг. Так, це важливо, але ключове питання звучить інакше: як саме автомобіль наїздив свій малий пробіг? Чи виїжджав він раз на тиждень на трасу, чи щодня долав два-три кілометри? Це надзвичайно важливо: якщо в машини малий пробіг, тому що нею рідко користувалися — це супер. Але якщо пробіг малий через те, що вона їздила часто, але на дуже короткі відстані, то такий автомобіль, можливо, перебуває на порозі капітального ремонту двигуна.
Що поганого в поїздках на короткі відстані?
Механіки одностайні: всі проблеми починаються з того, що під час короткої поїздки двигун автомобіля не встигає прогрітися до робочої температури. Двигун отримує «всі можливі удари», пов’язані з холодним пуском, але водночас позбавлений будь-яких шансів на регенерацію, яка починається лише після повного прогріву. І йдеться тут зовсім не про стан акумулятора — це дрібниця, яка майже не має значення.
Значно серйозніші проблеми — це деградація моторної оливи та зміна її в’язкості. Наслідком стає погіршення змащування турбокомпресора та пов’язані з цим поломки, прискорене зношення складних гідравлічних систем газорозподілу (ГРМ), забиті сажові фільтри DPF та GPF, «замулені» каталізатори… До цього варто додати погіршення змащування кривошипно-шатунного механізму та поршневої групи, хоча в автомобілі, який їздить на короткі дистанції, власник найчастіше про це навіть не дізнається. Адже за цей час зламається стільки інших речей, що він просто нарікатиме на жахливу якість машини та зрештою її продасть. Наступний власник теж не буде задоволений.
Що відбувається з моторною оливою під час коротких поїздок?
Рівень оливи буде зростати. Основна проблема полягає в тому, що протягом перших кількох десятків секунд після запуску двигуна (а взимку — навіть кількох хвилин) він працює на збагаченій паливно-повітряній суміші. Паливо буквально ллється по стінках циліндрів, і певна його частина просочується через негерметичні (бо ще холодні) зазори між поршнями, поршневими кільцями та циліндрами, стікаючи в піддон, де змішується з оливою. У нормальних умовах, коли автомобіль їздить на великі відстані, кількість холодних пусків на загальний пробіг між замінами оливи є настільки малою, що це не створює проблем. Але коли ви їздите по 2 км, усе зовсім інакше.
У дизельних двигунах рівень оливи зростає ще й тому, що фільтр DPF поступово забивається сажею, але не має можливості очиститися. Для випалювання сажового фільтра потрібна висока температура — близько 550°C і більше. Система намагається досягти цього, подаючи більшу кількість пального у відповідних циклах. Коли автомобіль працює під тривалим стабільним навантаженням — тобто їде з більшою швидкістю (зазвичай потрібна швидкість понад 60 км/год) — у вихлопній системі піднімається температура, і накопичена у фільтрі сажа внаслідок хімічної реакції перетворюється на вуглекислий газ та воду й виходить назовні.
Якщо умов для досягнення такої високої температури немає, система регулярно повторює спроби: подає більше пального, намагається штучно створити навантаження на двигун… а надлишок цього пального стікає в піддон картера.
Олива, яка в сучасних двигунах і без того має доволі низьку в’язкість, стає занадто рідкою. Очевидно, що така рідина не здатна належним чином захистити двигун. Коли її стає занадто багато, починаються протікання.
На коротких маршрутах в оливі також з’являється вода. Конденсація води на внутрішніх деталях двигуна під впливом перепаду температур — це природне явище. Цього не уникнути, проте, коли двигун регулярно має можливість добре прогрітися, вода просто випаровується. Заодно з оливи випаровуються й найлегші фракції пального, які туди потрапили — тож усе працює як слід. Коли ж вода не має змоги випаруватися, вона утворює з оливою емульсію.
Така субстанція не може циркулювати так само вільно, як чиста олива, вона не забезпечує належного змащування і ускладнює доступ оливи до різних вузлів двигуна. Простіше кажучи: наявність води в оливі не йде двигуну на користь.
Що ламається в двигуні, коли олива стрімко втрачає свої властивості?
Окрім того, що природно прискорюється зношення турбокомпресора (вузла, який критично чутливий до якості змащування), з ладу виходять речі, які, здавалося б, прямо не пов’язані з моторною оливою — наприклад, ланцюговий привід ГРМ. Якщо натягувач ланцюга в двигуні гідравлічний (тобто працює за рахунок тиску оливи), а сама олива розріджена пальним і змішана з водою, то після запуску двигуна система виходить на потрібні робочі параметри із запізненням.
Протягом кількох, а іноді й десятка секунд ланцюг ГРМ б’є по пластикових напрямних та зрізає зубці шестерень. А потім виявляється, що ланцюг, який теоретично мав би бути «вічним», чомусь починає шуміти вже після кількох десятків тисяч кілометрів пробігу. Вартість ремонту в такому разі величезна, а найгірше — якщо такий ланцюг перескочить на кілька зубців.
Само собою зрозуміло, що розріджена пальним та обводнена моторна олива не здатна належним чином захистити кривошипно-шатунний механізм.
Які автомобілі найбільш чутливі до поїздок на короткі відстані?
Той, хто мав сучасний автомобіль з дизельним двигуном і намагався їздити ним до найближчого магазину за рогом і назад, напевно, вже знає, що такий автомобіль категорично не підходить для подібної експлуатації. Нова машина з салону в такому режимі без проблем витримає кілька місяців, іноді рік, а далі почнуться неприємності: засвітиться індикатор Check Engine, виде з ладу система дозування AdBlue, заб’ється сажовий фільтр, зросте рівень оливи… Раз, два, три можна замінити оливу після мінімального пробігу або зробити примусову регенерацію сажового фільтра на СТО, але це не може тривати вічно. Після другого чи третього разу фільтр більше не піддасться відновленню і потребуватиме заміни. До того ж варто знати, що такі процедури (штучне випалювання фільтра на стенді в майстерні) створюють колосальне теплове навантаження на двигун і зовсім йому не корисні.
Для декого це може стати несподіванкою: більшість автомобілів із гібридним приводом дуже погано переносять експлуатацію, за якої двигун не має можливості прогрітися. Ви запитаєте: «Як так, адже сотні тисяч таксистів їздять на гібридах містом, і нічого не стається, машини проходять по кількасот тисяч кілометрів?!» Так, для міського трафіку гібриди підходять незрівнянно краще за дизелі. Проте слід розрізняти роботу в режимі таксі (коли машина хоч і робить короткі зупинки, але майже одразу рушає знову і проводить у русі цілий день) та поїздку в магазин за 2 км від дому з подальшим поверненням у гараж. Гібридні силові агрегати особливо сильно навантажують моторну оливу, оскільки значну частину шляху автомобіль долає з вимкненим ДВЗ, використовуючи електротягу. У таких умовах у двигуна внутрішнього згоряння залишається ще менше шансів добре прогрітися. Як наслідок: рівень оливи зростає, а під кришкою заливної горловини з’являється емульсія…
Як мінімізувати втрати?
- По-перше, механіки наполегливо радять уникати коротких поїздок. Іноді варто просто скористатися велосипедом чи пройтися пішки.
- По-друге, якщо ви змушені їздити на короткі відстані, без жодних сумнівів слід міняти моторну оливу набагато частіше — зазвичай удвічі частіше, ніж це передбачено сервісним інтервалом виробника.
- По-третє, щонайменше раз на тиждень автомобіль повинен мати можливість проїхати тривалішу дистанцію. Абсолютний мінімум — пів години безперервного руху, а у випадку з гібридами — пів години безперервної роботи саме бензинового двигуна.
- По-четверте, турбота про автомобіль не завжди полягає в економному водінні. Двигун машини, яка зазвичай їздить на короткі дистанції, під час виїзду на трасу потребує хорошого прогріву, а для цього необхідне солідне навантаження. Не бійтеся інтенсивно прискорюватися (звісно, лише після того, як двигун досяг робочої температури). Коли ви їдете заміською трасою, знайте: рух з максимально дозволеною швидкістю точно не зашкодить двигуну. Так, на швидкості понад 110 км/год деякі автомобілі мають високу витрату пального, але кошти, витрачені на бензин у такій ситуації, ви з лишком заощадите на можливому ремонті.