Суперавтомобілі з середньомоторним компонуванням – уособлення всього того, що ми любимо в автоіндустрії. Чудово, коли симбіоз висококласного дизайну, передового інжинірингу, шаленої потужності та швидкості отримує «зелене світло» та виїжджає на дороги. На жаль, багато подібних машин залишаються в концептуальному статусі. Одні з них передбачили майбутні серійні моделі, інші так і залишилися швидкоплинною вишуканою ідеєю.
BMW Turbo E25 (1972 рік)
Прихильність баварської марки до спортивної тематики всім відома. Тим дивніше, що в історії BMW є всього один середньомоторний суперкар M1. Його концептуальний прообраз створив легендарний художник Поль Брак, автор епохальних Mercedes-Benz, а також «акул» BMW 5 Series E12, 3 Series E21, 6 Series E24 та 7 Series E23. Серійний M1 успадкував ряд рішень з арсеналу шоукара, проте піднімні двері типу «крила чайки» пролетіли повз нього.
Попри зовнішню схожість, спорткари E25 Turbo та M1 мають суттєву технічну відмінність. Якщо серійна машина приводилася у рух типовою для BMW атмосферною рядною «шісткою» об’ємом 3,5 літра, то концепт – 2,0-літровим чотирициліндровим агрегатом з наддувом (280 к.с.), по суті версією турбомотора «гарячого» дорожнього BMW 2002. З ним машина розганялася до 250 км/год.
Aston Martin Bulldog (1979 рік)
Нині середньомоторними Aston Martin нікого не здивувати, у гамі є гіперкари Valhalla та Valkyrie. А тепер уявіть, як сприймався їхній далекий предок, зовсім не схожий на типові джентльменські гран-турери марки. Приблизно як Маргарет Тетчер у ролі термінатора! Bulldog був серйозною та безкомпромісною декларацією про наміри: клиноподібний дизайн, «крила чайки» та 5,3-літровий V8 з двома турбокомпресорами.
Наприкінці 1970-х спортивні машини добряче постарішали. На їхньому фоні «Бульдог» просто зводив з розуму, адже видавав 608 к.с., хоча виробник стверджував, що це не межа (на випробуваннях його «роздмухували» до 710 к.с. та 678 Нм). Зафіксована максимальна швидкість – 330,55 км/год. Планувалося побудувати 15-25 примірників, але реалізації дорогого проєкту завадив новий голова компанії Віктор Гонтлетт. Суперкар здався йому недоцільною витратою коштів.
Peugeot Quasar (1984 рік)
Сорок років тому Peugeot проґавила унікальний шанс увірватися в сегмент справжніх середньомоторних суперкарів з монстром Quasar. Можливо, спроба зазнала б краху через недостатньо звучне ім’я бренду та відсутність відповідного бекграунду для повноцінного суперництва з Ferrari, Lamborghini та іншими майстрами жанру. Але навіть у цьому випадку Peugeot пішла б з високо піднятою головою. За такий класний вигляд і дивовижний інжиніринг соромитися точно не довелося б!
Над зовнішністю Quasar працював великий Поль Шлюб. Дизайн вигідно поєднувався з божевільною «начинкою». В основу лягло шасі ралійного монстра Peugeot 205 T16 групи Б. Зауважимо, дуже успішного та вдалого. З віддачею зовсім не розмінювались на дрібниці – 1,8-літрова «четвірка» з двома турбокомпресорами видавала 600 к.с. Наявність повного приводу натякала на ефективну реалізацію тяги та шалену динаміку.
Isuzu 4200R (1989 рік)
Традиційна спеціалізація японської марки за довгі десятиліття вибудувала чіткий асоціативний ряд: комерційні машини, пікапи, спартанські позашляховики та, звичайно, дизельні мотори. Але іноді Isuzu настільки втомлювалася від свого тихого затишного світу, що починала сміливо експериментувати з дуже серйозними форматами. Так, під кінець 1980-х вона показала практичний спорткар з салоном на чотирьох і середньомоторним компонуванням.
Компанія залучила до проєкту англійського дизайнера Джуліана Топмсона з Lotus, і він допоміг створити повністю оригінальний образ. 4200R – це не звичайний седан, а автомобіль поза рамками та умовностями з задніми компактними дверима, які відкриваються проти напрямку руху. До того ж є поперечно встановлений 32-клапанний двигун V8 об’ємом 4,2 літра з високим ступенем форсування (350 к.с.), повний привід і розроблена разом з Lotus активна підвіска.
Chevrolet CERV III (1990 рік)
У восьмому поколінні з «Корветом» відбулися глобальні метаморфози – двигун, який десятиліттями встановлювався спереду, переїхав у межі колісної бази. Цікаво, що Chevrolet вже дуже давно міркувала про середньомоторний суперкар, але зважилася на доленосний крок лише нещодавно. Історія знає дивовижні експерименти на цю тему. У тому числі, CERV III (Chevrolet Engineering Research Vehicle III) з численними хайтековими наворотами.
Двигун V8 об’ємом 5,7 літра з двома турбокомпресорами (650 к.с.) –наддувна версія «вісімки» LT5 від Corvette ZR-1 (C4). Привід повний, плюс повнокероване шасі та електроннокерована підвіска. CERV III буквально заворожував ракетоподібним кузовом з вуглепластику.
Volkswagen W12 Syncro (1997 рік)
Коли ім’я компанії пов’язане виключно з масовою недорогою продукцією, доволі складно думати про високе мистецтво. Проте, на початку нового тисячоліття Volkswagen переступив через власні традиції та випустив розкішний седан Phaeton, який зазнав невдачі навіть попри численні плюси. Але до цього виробник фантазував навіть на тему справжнього суперкара, уявляєте?
Суперкупе від творців Polo, Golf та Passat – звучить дикувато, чи не так? Безумовно, логотип впливає на сприйняття, але забудьте на мить, що перед вами Volkswagen, і ви побачите чудовий автомобіль. Зі зрілим дизайном від Italdesign, 420-сильним W12 об’ємом 5,6 літра та повним приводом. Фірма довго не хотіла відмовлятися від мрії – за купе пішов родстер і топова версія Nardo 2001 з шестилітровим двигуном потужністю 600 к.с., розгоном до 100 км/год приблизно за 3,5 секунди та максимальними 357 км/год.
Ferrari Fioravanti F100 (1998 рік)
Автограф Леонардо Фіораванті прикрашає знамениті та особливо значущі моделі Ferrari. Серед них 365 GTB/4 Daytona, 288 GTO та 512 Berlinetta Boxer. Маестро присвятив фірмі Pininfarina майже чверть століття, встиг попрацювати у Ferrari та «фіатівському» Centro Stile. На початку 1990-х він відкрив свою компанію. З її стін вийшло присвячене до вікового ювілею Енцо Феррарі купе F100 GT, а через декілька років з’явився родстер F100R.
Коммендаторе не стало 1988-го, і він не побачив автомобіль, проте напевно високо оцінив би його! Можливо, навіть замислився про дрібносерійне виробництво. Єдине, двигун довелося б замінити – передбачалося, що концепт оснащуватиметься трилітровим формульним V10.
Bentley Huanudieres (1999 рік)
Багата гоночна історія Bentley підбурює до проєктування екстремальної техніки, але компанія демонструє стриманість у цьому питанні. І максимум радує своїх шанувальників «зарядженими» виконаннями серійної продукції. Єдиний середньомоторний суперкар представили на Женевському автосалоні 1999 року. Конструкція – такий собі коктейль з компонентів Volkswagen Group. Шасі Lamborghini Diablo плюс восьмилітровий W16 потужністю 623 к.с.
Hunaudieres названий на честь однойменної прямої ділянки на автодромі в Ле-Мані, де сер Генрі Біркін на Bentley Blower обійшов Рудольфа Караччіолу на Mercedes-Benz SSK на швидкості понад 200 км/год. При цьому безстрашний британець заїхав двома колесами на траву. Справа була сто років тому, але такі епізоди не забуваються. Нагадаємо, що хлопці на «Бентлі» (їх так і називали – Bentley Boys) сяяли у двадцяті роки минулого століття й загалом п’ять разів вигравали знаменитий добовий марафон.
Cadillac Cien (2002 рік)
У новому тисячолітті преміумбренд General Motors заговорив свіжою мовою дизайну з чистими лініями, гранями а-ля діамант та мінімальною кількістю «візуального шуму». Один з найкращих автомобілів у подібному ключі – суперкар Cien, випущений до сторіччя марки. Автор його зовнішності Саймон Кокс (він же намалював Isuzu Vehicross) надихнувся винищувачем F-22 Raptor і втілив його риси в концепцію фірмового стилю. Вийшло ідеально – можна не знати про спроби уподібнити машину до літака, але авіаційні асоціації приходять самі собою.
Cien побудований на основі монокока і заряджений 750-сильним двигуном V12 Northstar об’ємом 7,5 л (плюс безпосереднє упорскування та система відключення частини циліндрів за малих навантажень) у парі з 6-ступеневим «роботом». Просто вражає, якого автомобіля General Motors позбавила шанувальників Cadillac та суперкарів.
Renault DeZir (2010 рік)
Природа Renault різноманітна – у фірмовому портфоліо марки панує «вінегрет» з масових малолітражок, кросоверів, хот-хетчів RS зі зразковими манерами та унікальних середньомоторних чудовиськ типу 5 Turbo та Clio V6. Сюди добре б вписався експериментальний електромобіль DeZir, у якого двигун розташований за кабіною. Отже, він має повне право називатися середньомоторним.
DeZir зірок з неба не хапає. У його арсеналі всього лише 150-сильний агрегат, який передає тягу на задню вісь. Але навіть такої скромної віддачі достатньо для розгону з місця до 100 км/год за п’ять секунд. Хоча концепт аж ніяк не з легких – важить 1830 кг! Запас ходу складає 159 км, що для шоукара не дуже важливо. Набагато цікавіші стилістичні особливості. Наприклад, двері, які підіймаються у різні боки.