Після Другої світової війни Volkswagen Beetle став символом індустріального відродження Західної Німеччини. Був улюбленим автомобілем бунтарської молоді шістдесятих років – легендарних хіпі, дітей квітів. У практичні дев’яності перекваліфікувався у транспортний засіб інтелектуала й навіть у гордість маленької сімейної автомобільної колекції.
Однак спочатку жоден німецький автозавод не захотів прийняти новаторську ідею конструктора Фердинанда Порше. Ще в 1932 році він побудував у своїй майстерні, скоріше навіть гаражі, три експериментальні концепти дешевої мікролітражки. Її конструкція виявилася надто сміливою. Головний елемент кузова, що несе – основа платформного типу. Опозитний двигун повітряного охолодження розташовувався у задньому звисі. Зрештою, підвіска коліс – повністю незалежна, торсіонна.
Нововведень було надто багато навіть для геніального Порше – у роботі над машиною йому допомагали сподвижники: його син Фердинанд Порше-молодший та інженери Карл Рабе та Еріх Коменда.
Увертюра Вагнера
У травні 1934 року Фердинанду Порше-старшому влаштували зустріч з канцлером Німеччини Адольфом Гітлером у берлінському готелі Кайзерхоф. Співрозмовникам було про що поговорити: обидва мріяли про дешевий, загальнодоступний автомобіль для німців. Фюрер тоді показав Порше блокнот з кількома власними ескізами – таким він бачив його…
Колесо Фортуни закрутилося. Ще непобудований завод мав випускати новий автомобіль під маркою KdF (Kraft durch Freude). Це було гасло Німецького трудового фронту, яке означало «сила через радість». Технологічна конструкція KdF-Wagen дозволяла випускати автомобілі у величезних кількостях. У результаті великий конструктор отримав доступ до Третього рейху: у 1936 році він розмістив замовлення на виготовлення 30 дослідних зразків автомобіля W30 (від слова Wagen) на авіаційній фірмі Daimler-Benz. Один з них Гітлер потім подарує Єві Браун!
Для будівництва заводу було організовано збір грошей у всій Німеччині. Натомість люди отримували ощадкнижки, куди зі сплатою певних сум вклеювалися марки, – це збільшувало шанси на швидке придбання автомобіля. А поки що у селі Фаллерслебен (майбутньому місті Вольфсбурзі) шаленими темпами споруджували новий автомобільний завод. Порше призначили головним архітектором.
У 1938 році готовий до серійного виробництва зразок KdF-Wagen продемонстрували на Берлінській автовиставці. Він отримав 985-кубовий моторчик потужністю 24 к.с. Гітлер оголосив ціну «народного автомобіля» (читай: Volkswagen) – 990 рейхсмарок, тоді як середній тижневий заробіток у Німеччині тоді становив 32 рейхсмарки.
А потім почалася війна. Замість «народного автомобіля» на заводі розгорнули випуск армійських командирських Kubelwagen та машин Schwimmwagen. Після травня 1945 року завод опинився в англійській зоні окупації. Однак його не демонтували, як зробили з усіма підприємствами, які постачали техніку вермахту. Можливо, завдяки британському коменданту Вольфсбургу Айвану Херсту, який вирішив завод зберегти й тим самим забезпечити роботою десятки тисяч німців. Так у 1945 році автомобільчик пережив своє друге народження.
У березні 1946-го відсвяткували випуск першої тисячі машин. Тоді вперше прозвучала назва нової автомобільної марки Volkswagen. У жовтні 1946 року з конвеєра зійшли вже 10 тисяч Volkswagen Type 1. У 1949-му на його базі зробили мікроавтобус Transporter (T1) та кабріолет. Німецька фірма Karmann розгорнула виробництво спортивних модифікацій з закритим та відкритим кузовами, розробленими ательє Ghia. А з 1948-го маленька фірма Porsche, яку очолив син конструктора, почала випускати спортивні Porsche 356 на базі Volkswagen Type 1 – вони здобули чимало перемог у різних перегонах та ралі.
Попит на автомобіль виявився колосальним, і за обсягом випуску (понад 21 млн екземплярів) він залишив позаду колись наймасовіший у світі Ford T. У великій кількості його продавали навіть у США – у цій країні величезних лімузинів раптом сформувався культ мікролітражки! Тоді ж в неї з’явилася кумедна назва Beetle («Жук»).
З 1 липня 1974 року «Жуків» перестали робити у Вольфсбурзі та продовжили у Бразилії, Нігерії, Мексиці. З роками робочий об’єм двигуна виріс до 1584 куб. см, а потужність – до 44 «конячок». У 1970 році замість передньої торсійної підвіски поставили McPherson. Змінювався й зовнішній вигляд: бампери, дзеркала, ручки, форма та розміри вітрового та заднього скла. Три рази переробляли панель приладів. Будь-яка деталь останніх Beetle відрізнялася від KdF-Wagen.
Фінал емігранта
Мексиканський завод у місті Пуебла, що знаходиться за 116 км на схід від Мехіко, «протримався» найдовше. Свого часу він випускав 160 «Жуків» на день та 40% з них відправляв на експорт. Однак на переломі століть продажі пішли на спад. У рік стали збирати 30 тисяч машин (у найвдалішому 1971-му «Жуків» у всьому світі випустили 1,3 млн). До того ж «Жук» перестав відповідати вимогам сучасності. У його худе торпедо було неможливо «зашити» подушку безпеки, а тонкі дверцята посилити горизонтальними брусами. Моторчик повітряного охолодження більше шумів, ніж тягнув.
30 липня 2003 року з конвеєра заводу в Пуебла зійшов останній «Жук» першого покоління. Потім була реінкарнація, але це вже зовсім інша історія…