Водіїв, що вирушають в інші країни влітку, зазвичай цікавлять місцеві обмеження швидкості, дорожні збори й плата за паркування, але мало хто замислюється про відмінності в водійському етикеті. Люди з різних країн часто дотримуються неписаних правил щодо попередження про небезпеку, висловлення подяки, вибачення чи відстоювання черговості проїзду. Більшість цих правил можуть здаватися універсальними, але насправді в різних країнах вони не тотожні.
Україна має свою власну самобутню дорожню культуру, побудовану за принципом спонтанної солідарності. Водії часто зупиняються, щоб допомогти незнайомцям зі зламаним авто, скидають швидкість біля калюж, щоб не забризкати пішоходів, і навіть можуть зав’язувати розмови під час тривалих заторів. Але що відбувається, коли українські водії вирушають влітку за кордон?
Дослідження, проведене ІТ-компанією carVertical, показало, що 47% водіїв вважають недостатнє розуміння місцевої культури водіння фактором, який може створювати небезпечні ситуації на дорозі, тоді як 33% впевнені, що це іноді спричиняє ризиковані ситуації. Лише 10,9% вважають, що цей фактор не становить небезпеки, а 8,5% не впевнені. Тож чим відрізняється етикет і культура водіння в Європі, і що слід знати перед поїздкою?
Один і той самий сигнал може мати різне значення в різних країнах
Попри те, що водії по всій Європі спілкуються на дорозі за допомогою дальнього світла, аварійної сигналізації, жестів і клаксона, ці сигнали можуть по-різному трактуватися в різних країнах. Один і той самий знак може вважатися ввічливим жестом в одній країні й проявом агресії в іншій.
Зокрема, в Румунії блимання фарами – це майже окрема мова. Румуни користуються фарами для звичайного попередження чи прохання звільнити дорогу, але можуть таким чином і вітатися (наприклад, коли водії вантажівок або таксі зустрічають колег на дорозі), і навіть висловлювати захоплення, помітивши рідкісний або винятковий автомобіль. Водночас довгий агресивний спалах може бути виразом ненормативної лексики на адресу водія, що грубо когось підрізав.
У Великій Британії «мова» фар для вираження агресії не застосовується зовсім – тут блимання дальнім світлом є жестом ввічливості й співпраці. У Фінляндії той самий сигнал набуває значення, нехарактерного для інших країн Європи: в Лапландії зустрічний автомобіль зазвичай блимає фарами, попереджаючи про північних оленів на дорозі.
По всій Європі також дуже часто для сповіщення про безпосередню небезпеку застосовується клаксон. Водночас у багатьох країнах його використовують, коли вичерпується терпіння – наприклад, щоб спонукати водія в авто попереду рушити з місця на світлофорі. У сільській місцевості Хорватії, Румунії й Франції короткий гудок може бути дружнім сусідським привітанням. В Іспанії водії сигналять, коли впізнають друзів або родичів на дорозі. У Франції й Португалії цілком нормально сигналити біля будинку друга замість того, щоб дзвонити у дверний дзвінок. Натомість у Великій Британії гудіння без необхідності вважається агресивним і порушенням правил дорожнього етикету.
Узагальнюючи, можна сказати, що в країнах Північної Європи водії здебільшого дотримуються функціонального та стриманого дорожнього спілкування, тоді як у південних і балканських країнах воно є виразнішим – із застосуванням фар, гудків і жестів для повсякденної взаємодії.
Сигнали, зрозумілі кожному європейському водієві
Попри відмінності в трактуванні деяких сигналів і жестів на дорозі в різних країнах, певні універсальні міжнародні правила теж існують. Наприклад, за допомогою аварійної сигналізації водії виражають подяку в Литві, Польщі, Словаччині, Чехії, Румунії, Хорватії і інших країнах Центральної й Східної Європи.
Цікаво, що на дорогах різних країн жести рук можуть мати не лише різне значення, а й різну вагу. Піднята рука є універсальним знаком подяки по всій Європі, але в Німеччині показ середнього пальця іншому водієві може мати юридичні наслідки й каратися офіційним штрафом.
Застосування клаксона не завжди означає лише попередження про небезпеку чи вираження незадоволення. Колона святково прикрашених автомобілів, що проїжджає містом з довгими гучними гудками, означає лише одне – весілля! Це загальновизнаний ритуал у Чеській Республіці, Словаччині, Сербії, Угорщині, Польщі, Румунії, Литві й Латвії; тут таке гудіння не має жодного агресивного підтексту. У Сербії в’їхати в весільну процесію взагалі вважається поганою прикметою.
В Італії, Іспанії, Португалії й Румунії клаксон часто застосовується для вираження радості й підтримки після великих спортивних подій або під час публічних демонстрацій.
«Блимання дальнім світлом – це найуніверсальніший і найпоширеніший «тихий» спосіб попередження про поліційний патруль, камери контролю швидкості, аварії чи перешкоди на дорозі. Ним активно користуються водії майже по всій Європі. Однак в Італії таке попередження про поліцію суворо заборонено законом», – каже Матас Бузеліс, фахівець carVertical із досліджень авторинку.
Обізнаність із місцевим водійським етикетом, але невпевненість за кордоном
Опитування carVertical показує, що водії добре знаються на водійському етикеті своєї країни – 60% респондентів зазначили, що знають неписані правила місцевого водіння. Водночас упевненість у цих знаннях під час подорожей за кордон слабшає. Непорозуміння через це нечасто, але трапляються: близько двох третин водіїв принаймні іноді стикалися з незнайомими звичаями водіння.
Ці дані підтверджують, що кожен, хто хоче подорожувати без стресу й неприємних ситуацій на дорозі, має не лише перевірити вартість проїзду платними автомагістралями, але й дослідити водійський етикет у цій країні. Окрім відмінностей у спілкуванні на дорозі, водії в різних країнах ще й по-різному тлумачать правила дорожнього руху.
«Через низькі штрафи й похибки радарів у Бельгії, Чеській Республіці, Словаччині, Литві й Латвії існує неписана «норма» їздити зі швидкістю трохи вище дозволеної. Натомість у Скандинавії навіть незначне перевищення швидкості тягне за собою чималий штраф, тому багато водіїв після повернення додому отримують листа від правоохоронних органів», – пояснює Бузеліс.
Місцеві традиції водіння виходять за рамки правил дорожнього руху
Місцеву культуру водіння формують не лише правила чи сигнали, а ще й вірування й невеликі ритуали. В Італії, Чехії й Хорватії деякі водії досі вірять, що чорний кіт, який переходить дорогу, приносить нещастя, тоді як у Румунії, Сербії та Португалії водії для захисту часто зберігають в авто такі релігійні символи, як вервиці, хрестики чи іконки. Інші звичаї є практичнішими.
У певних країнах місцеві звички стали частиною повсякденної культури водіння. Наліпка з кленовим листком у Литві закликає інших бути терплячими до водіїв-початківців. Британські водії дають своїм автомобілям імена, а чеські й словацькі пасажири досі грають у гру «жовта машина». В Італії багато хто не планує поїздки чи придбання нового авто на вівторок і п’ятницю, тоді як в Іспанії й Великій Британії деякі водії затримують дихання, проїжджаючи через тунель або повз цвинтар, щоб уникнути нещастя.
Дослідження місцевих звичаїв перед поїздкою може здаватися не таким важливим, як перевірка обмежень швидкості чи купівля автодорожньої віньєтки, але точно допоможе зробити подорож легшою й менш стресовою.