В історії Ford багато спорткарів будь-яких форматів, але окремо в цьому квітнику стоять автомобілі, які несуть на собі літери RS. Вони розроблені фахівцями британського підрозділу TeamRS, який було засновано у 1963 році, і перетворений у 2015 році на Ford Performance. Розповімо про знакові моделі Ford RS, які стали своєрідним містком між дорожніми та гоночними автомобілями.
Часто за видатними автомобілями стоять неординарні, фанатично віддані своїй справі особистості. Цілком можливо, що «Форди» з літерами RS ніколи не побачили б світ, якби не людина, на ім’я Стюарт Тернер. Він працював у BMC (Mini), але піарник та колишній журналіст Уолтер Хейс переконав його приєднатися до Ford.
Хейса, як справжнього автомобільного ентузіаста, нудило від похмурої продуктової лінійки Ford початку 1960-х. Він запропонував перетворити дводверний Cortina на спортивний автомобіль для ралійної Group 2 та долучив до цієї справи легендарного боса марки Lotus Коліна Чепмена. Результат їхньої спільної творчості — Ford Lotus Cortina з 1,6-літровим двовальним двигуном Twin-Cam потужністю 106 к.с. Тернер, у якого перед очима був чудовий приклад для наслідування, задумав зробити подібний фокус з «Ескортом» першого покоління.
Завдання доручили новому підрозділу Advanced Vehicle Operations (AVO), а воно своєю чергою частково віддало її на аутсорс – в надійні руки партнерської фірми Cosworth. На той момент останні вже встигли голосно заявити про себе. За підтримки інвестицій від Ford вони створили дуже вдалий двигун DFV V8 для Формули-1. А до цього – 1,6-літровий FVA для Формули-2.
Двигун «гарячого» Escort RS1600 – Cosworth BDA (Belt Drive, A type) з блоком Ford Kent та 16-клапанною головкою, оснащувався двома карбюраторами Dellorto 40 DHLA (117 к.с.) або опційними Weber 40 DCOE (124 к.с.) й працював у парі з 4-ступеневою «механікою». За динамікою машина вагою 785 кг перевершувала попередника на пару-трійку десятих. Плюс посилений кузов, переналаштована підвіска зі стабілізатором поперечної стійкості та гальма (спереду дискові, ззаду барабанні) – все відповідало головній меті.
Виробництво Ford Escort RS1600 стартувало 2 листопада 1970 року і завершилося через чотири роки. Наклад — лише 1137 одиниць. Що вдієш, такий час. Ринок спорткарів був доволі скромним, до того ж ситуацію погіршила паливна криза. Виробничий майданчик AVO закрили, більшу частину персоналу звільнили. Здавалося, це кінець, але в справу втрутився Боб Лутц, який свого часу ініціював створення Dodge Viper та інших епохальних машин. У ті роки він керував Ford of Europe та всіляко захищав нішеві проєкти.
В обґрунтуванні негативних наслідків від закриття програми значилося 14 пунктів і ще три додав сам Лутц. Найнеприємніші — іміджеві витрати та втрата лояльних клієнтів. На щастя, проєкт наступної моделі, RS2000, яка вже була готова, вдалося відстояти. За це спорткар сповна «віддячив» своїм рятівникам статистикою продажів – понад 25 тисяч примірників!
Паралельно компанія підготувала 109 спеціальних RS1800 для одного з найуспішніших ралі-карів в історії Ford. У 1979 році швед Бйорн Вальдегорд виграв на ньому світову першість. Через рік перемогу у чемпіонаті здобув фінський гонщик Арі Ватанен.
Звичайно, спортивні ініціативи Ford трималися не на одному Escort RS. У 1964 році американці представили надзвичайно популярний Mustang, викликавши пекучу заздрість своїх колег по той бік Атлантики. У Ford of Europe взяли це до уваги та розробили самодостатній Capri під смаки місцевих користувачів. V-подібні «вісімки» не пропонувалися (виняток – рідкісна південноафриканська варіація Perana з 4,9-літровим Windsor), тому що легкий невеликий автомобіль непогано «запалював» і з компактними агрегатами. Головне, задум спрацював — за перші декілька років вдалося реалізувати 400 тисяч машин.
Цікаві події розвивалися й навколо спроб відправити Capri на гоночні траси. У Німеччині вирішили не відставати від британських автоспортивних фанатиків з TeamRS і в січні 1968 року запустили Ford Motorsport Germany під пильним наглядом Йохена Неєрпаша. Незабаром Capri з інжекторним 2.4 на 233 к.с. вийшов на старт European Touring Car Championship. На жаль, автомобіль виявився ненадійним, і сезон 1970 року був провалений.
Але напередодні Ford погодив проєкт Capri RS2600 для наступних гоночних сезонів. Цього разу його готували британці, причому в дуже стислі терміни. Дебют машини відбувся на Женевському автосалоні 1970 року.
З огляду на поспіх, спорткупе змінилося доволі відчутно. Першим номером у списку комплексних оновлень йшов двигун 26M V6 — похідна від агрегату модифікації 2600 GT. Фактичний літраж було збільшено з 2548 до 2637 см3 завдяки довгохідному колінвалу. Крім того, було встановлено «агресивний» розподільний вал від Capri 2300 GT та механічне впорскування пального Kugelfischer замість карбюратора Solex. Ступінь стиснення збільшена з 9,0:1 до 10,0:1. Віддача в порівнянні з Capri 2600 GT зросла, хоч і не суттєво – зі 144 до 150 к.с.
Перші півсотні машин вийшли у полегшеній 900-кілограмовій специфікації (Lightweight або Plastikbombe). Серед їх особливостей — капот, двері та кришка багажника зі склопластику, відсутність накладок-розширювачів на передніх колісних арках, магнієві диски, плексигласове скло, відсутність пічки та килимового покриття. Навіть шар фарби був тоншим.
Машини, про які розповідалося вище, будувалися на базі серійних, тоді як RS200 з середини 1980-х грав на контрасті й обходився без похідної масової моделі. Цей монстр готувався для ралійної групи Б (Group B). Йдеться про категорію з дуже ліберальними правилами, яка дозволяла будувати гоночні прототипи з надпотужними двигунами.
Інженерні відділи експериментували, як тільки могли. Наприклад, легендарна та смертельно небезпечна Lancia Delta S4 мала середньомоторне компонування, 1,8-літровий агрегат з турбокомпресором та суперчарджером. У Ford відповіли по-своєму: RS200 теж був середньомоторним і повнопривідним, але зі схемою компонування transaxle, тільки навпаки. Для довідки: це коли ДВЗ та коробка передач рознесені по осях для покращення розважування. Подібна схема є особливістю Nissan GT-R. Що стосується RS200, то у нього поздовжньо встановлена 1,8-літрова турбокомпресорна «четвірка» (до 450 к.с. у гоночній специфікації) знаходиться позаду кабіни, а 5-ступенева механічна коробка передач – спереду.
У 1986 році після серії моторошних аварій з людськими жертвами групу Б розформували. На заміну їй прийшли набагато повільніші серійні машини категорії A. Ford продовжив гоночну програму з іншим автомобілем, який з’явився ще в 1985 році. Крутим, епохальним та гідним ще десятка емоційних епітетів. Фанати ласкаво називають його «Коссі» (Cossie), а у світі він відомий як Sierra RS Cosworth. Проєктом керував вже знайомий нам Стюарт Тернер.
Перша версія цієї машини використовувала «шкаралупу» тридверного хетчбека. За двигуном Ford звернувся до Cosworth Engineering, а той поставили умову – двигун має видавати щонайменше 204 к.с. у дорожній специфікації, а замовлення має складати не менше ніж 15 тисяч одиниць. Такий обсяг утричі перевищував запити виробника, проте угоду було досягнуто.
Дволітровий YB на базі T88 Pinto «зарядили» 16-клапанною двовальною головкою блоку циліндрів, турбокомпресором Garrett AiResearch T03B (тиск 0,7 бара) з інтеркулером та електронним упорскуванням пального. Результат – один з перших у світі серійних агрегатів з «літровою» віддачею понад 100 к.с. Через це довелося встановлювати посилену 5-ступеневу «механіку» BorgWarner T5 від Mustang. Плюс спортивна підвіска, потужні гальма та коротка рульова рейка.
Ряд важливих покращень легалізували на 227-сильному RS500 Cosworth (500 штук). Список великий – від видозміненого переднього бампера та додаткового спойлера під основним «китовим хвостом» до турбокомпресора Garrett AiResearch T04, збільшеного інтеркулера та паливної системи підвищеної продуктивності. «П’ятисотий» шокував суперників. Він одразу виграв ряд шосейно-кільцевих чемпіонатів, включно з World Touring Car Championship та японським турингом, а трохи пізніше почав домінувати у Deutsche Tourenwagen Meisterschaft та інших серіях.
Оскільки склади Cosworth ломилися від двигунів, «фордівці» знайшли їм чудове застосування. Під кінець декади з’явився седан RS Cosworth, а 1990-го — повнопривідний варіант насамперед для WRC. Чемпіонат він не виграв, та й особливо значних досягнень на його рахунку немає. Порівняно велика чотиридверка страждала на проблеми з надійністю та поступалася грандам на кшталт Lancia Delta HF Integrale та Toyota Celica GT-Four. Через це Ford «пірнув» у гольф-клас з новим Escort RS Cosworth. Щоправда, є нюанс.
На перший погляд, перед нами хетчбек п’ятого покоління з роздутими колісними арками та антикрилом. Насправді все набагато цікавіше: з молодшою платформою вирішили не гратися, а просто замаскували шасі Sierra RS Cosworth з поздовжнім компонуванням кузовними панелями а-ля Escort. На жаль, чемпіонську корону цьому спорткару приміряти не довелося, хоча він чимало перемагав в окремих гонках.